Previous Entry Share Next Entry
Шевченко- Ніцше- Ющенко- Basic Channel
xyu
Ви будете сміятися, але ось цитата з Віктора Ющенко:
http://www.yuschenko.com.ua/ukr/Past/175/447/

Шевченко помер за дванадцять років до виходу “Народження трагедії з духу музики”, якою Ніцше розпочав у європейській філософії “лінгвістичний поворот”.

Але в своєму розумінні значення мови він надзвичайно близький постмодерністській думці:
“Я на сторожі коло їх//Поставлю слово” означає, що мова творить соціальні практики і культурні традиції, вони можуть бути виражені і збережені лише в ній.

Ця думка Шевченка прямо перегукується з хайдеггерівським визначенням мови, як “башти буття”.

Поетові неперекладні поняття, такі як “слава”, “добро” долають розділення між логосом і міфом, історією і оповіддю, риторикою і поетикою.

Тому Шевченко займає важливе місце в ряду “філософів мови” від Гете і Гельдерліна до Габермаса і Гадамера, інших сучасних авторів, які після “кінця метафізики” вбачають порятунок філософії у прагматичному використанні нею смислів, створених природними мовами.

Сила мови і текстів Шевченка настільки потужна, що здатна змінити речі, світ навколо, створити цілу країну –

Україну.

Так Шевченко оригінально розпочав тему впливу мови на буття – тему, яка стане однією з головних у філософії ХХ століття.
-------------------------------------------------------
Бажаючий може почитати далі по наведеному лінку.

В нас зараз інша зацікавленість, бо ми лишень вчора повернулися з :
rhythm and sound

Saturday, September 2
P.S.1 Contemporary Art Center
22-25 Jackson Ave,
Long Island City, 1110
at the intersection of 46th Ave
www.ps1.org


Ф. Ніцше вибудував свою концепцію міфу, запропонував свою інтерпретацію традиційних вартостей європейської культури та християнської релігії. У своїй роботі “Народження трагедії з духу музики”(1871) він висунув концепцію аполлонівського та діонісійського начал у грецькій культурі.

Аполлонізм – це передусім гармонія, пропорція, стриманість, стрункість, а

діонісизм – творчість спонтанна, “блаженне захоплення”, екстатичне самозабуття, тілесність, вільна гра життєлюбних сил, оргійне безумство, свято примирення природи зі своїм блудним сином – людиною.

Ніцше висунув елітарну концепцію міфу, вважаючи, що міф не може бути правильно зрозумілим ні “натовпом”, ні нікчемними “декадентами” ( в тому числі і Р. Вагнером, з яким був близьким свого часу і чийого значного впливу зазнав сам, але згодом досить різко критикував ).

Міфологічна стихія, що уособлює справжнє житття і протистоїть інтелекту, науці, моралі, характерна для душі “надлюдини”, “білявої бестії” (“Так сказав Заратустра”, “Воля до влади”, “Сутінки богів”).

При всій своїй парадоксальності творчість Ф. Ніцше виявила значний вплив на загальний процес “реміфологізації” в західній культурології кінця ХІХ ст., оскільки передбачила деякі характерні тенденції проблеми “література і міф”.

Зокрема, вчений досліджував значення ритуалів для виникнення художніх видів і жанрів, а також був творцем загальновідомої доктрини “вічного повернення”
http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=994

Так само і Бейсік Ченел досягає в своїй музиці метафізичної напруги рівня трагедії
завдяки поєднанню аполонічності німецького техно, чотко роскладеного на ритм4на4 з

вогняним діонісізмо растафаріанського Дабу.

Але це все слова-

поставте, запаліть жертовник, послухайте самі

  • 1
  • 1
?

Log in

No account? Create an account